Колорадський жук

Колорадський жук (Leptinotarsa ​​decemlineata Say.) – жук сімейства листоїдів (Chrysomelidae). Один із найпоширеніших і найнебезпечніших шкідників томату. Личинки першого покоління колорадського жука темно-сірі, довжини 1,5-2,4 мм; другого – червоні 2,5-4,5 мм довжини. Третього – червоно-оранжеві 4,6-9 мм довжини; четвертого - жовто-жовтогарячі 9,1-16 мм довжини. Голова, потиличний щиток, два ряди поздовжніх горбків з боків тіла та ноги у личинок усіх поколінь чорні. Лялечка кололрадського жука жовто-білувата, 9-10 мм довжини та 6-6,5 мм ширини. Дорослі жуки зимують у ґрунті на глибині до 70 см.
Колорадський жук типовий олігофаг, переважно харчується та розвивається на рослинах сімейства пасльонових. З виходом шкідника за межі первісного ареалу та освоєнням культурного томату він добре розвивається і на баклажанах. Зимує колорадський жук у ґрунті на глибині 8 - 50 см, що залежить від механічного складу ґрунтів та його зволоження. Основна частина колорадських жуків зосереджується на глибині 10 – 30 см. Частина з них може йти на повторну зимівлю, а частина їх залишається у ґрунті на затяжну діапаузу, яка може тривати 2-3 роки. Отже, зимуюча популяція, складається з молодих особин, особин другого року життя і 2-3 роки у затяжній діапаузі. Пробудження колорадського жука починається, коли на глибині його залягання ґрунт прогріється до +5-6°С. Масовий виліт колорадських жуків буває в середині – наприкінці травня. У пошуках корму у сонячні дні вони перелітають на значні відстані, зосереджуючись на самосівах картоплі та пасльонових бур'янах. Яйцекладка відбувається при температурі повітря понад +18°С та вологості повітря не нижче 60%. Самки відкладають яйця купками по 15-40 штук у кладці, переважно знизу листя. Плодючість самок залежить від багатьох факторів і становить від 150 до 2000 яєць. Іноді самки, які перезимували, після відкладання певної кількості яєць занурюються у ґрунт та зимують повторно. Після відродження із яйця личинка поїдає оболонку, тричі линяє, тобто має 4 віки. Закінчивши харчування, личинки занурюються в ґрунт і заляльковуються. Оптимальною для розвитку лялечок є температура ґрунту +22-27°С та вологість до 30%. Тривалість розвитку однієї генерації колорадського жука становить близько 60 днів. Після виходу поверхню вони інтенсивно харчуються. За добу імаго з'їдає 350-500 квадратних мм листової поверхні. Через 4-5 днів спарюються, а ще через 4-5 днів – відкладає яйця. Характерною особливістю біології колорадського жука є у циклі його розвитку кількох форм фізіологічного спокою. Вченими встановлено чотири категорії спокою: сон; олігопауза - стан неглибокого спокою, проміжного між сном та діапаузою; діапауза – стан глибокого фізіологічного спокою; суперпауза – триває іноді 2-3 роки. Високий рівень шкідливості колорадського жука обумовлений постійно високою чисельністю, значним репродуктивним потенціалом, ненажерливістю та високим коефіцієнтом виживання популяції. Перезимував колорадський жук за добу з'їдає 2,6 квадратних см листової поверхні, за весь період розвитку - до 150 квадратних см, а личинки 1-4-го віку - 30 - 40 квадратних см і більше. Серед природних регуляторних факторів ентомофаги відіграють незначну роль. У зоні поширення виду виявлено понад 300 видів членистоногих та нематод, що знищують колорадського жука. Серед них жужелиці, золотоокі, кокцинеліди, хижі клопи та інші ентомофаги. Численні види ентомофагів європейської фауни поступово починають пристосовуватися до харчування колорадським жуком. Зростає їх роль регулюванні чисельності цього небезпечного шкідника.

Заходи захисту:
- обробка бульб інсекто-фунгіцидним протруйником Престиж;
- Обробка картоплі під час вегетації ефективними інсектицидами - Конфідор, Каліпсо, Антиколорад, Наповал.